ужгородському медичному присвячується...
Місце для куріння у обласній лікарні, стало місцем свободи
для студентів-медиків.
Воно стало багатофункціональним (наприклад місцем для викиду емоцій і т.д.).
Фармацевти 3-курсники сиділи на лавці і вже в котре обговорювали методи навчання у місцевому Вузі.
-... отже, - підсумовувала одна,- щоб зібрати потрібні на зимову сесію гроші, відкладати їх потрібно принаймні рік.
Лунає сміх, потім він стихає і кожен починає осмислювати гірку сторону сказаного.
Вона була звичайною сьогодні, хіба-що трохи невиспаною, стомленою.
Дивлячись на пошарпані стіни лікарні вона сказала: "А знаєте, якби лікар провозив мене по цьому дворику, приговорюючи, що в цій лікарні про мене попіклуються, що все в мене буде добре - я б йому не повірила!"
Знов задзвенів сміх.
Вона теж посміхнулась і поглянула на горобця під ногами, який порпався у купі соняшникового лушпиння і про себе відмітила рівень культури пацієнтів, перевела погляд на смітник, поряд з яким валялись недопалки і те саме подумала про студентів.
В голові виплив шматок вчорашніх подій: він, вона, кухня...
У них чергова серйозна розмова, стосунки дійшли до безглуздя: постійні чвари, купа божевільних слів і щовечора латання сердець.
Вони по-черзі демонстрували вибухи, останній був за нею, він замовк...
Вона бігала очима по стінах, оминаючи того, щоб потрапляти поглядом на нього.
А він мовчав.
Вона подивилась на годинник - він мовчав вже 5 хвилин, але здавалось пройшла година.
"Чому все так виходить, адже вони кохають один одного, що з ними..." - думала вона.
Годинник голосно цокав, вона здригнулася і перевела погляд на стелю, але годинник ніби закарбувався у неї на сітківці, стрілки глузливо пливли по циферблату видаючи нестерпне цокання, воно відлунювало в неї в голові, кров у її судинах пульсувала в такт...
в її голові все сильніше лунало "божеволію!!...".
Далі темні провулки, моторошні двори, під'їзд...
Неподалік від дівчат двоє санітарів везли прикрите білим простирадлом тіло.
- О! Новий матеріал для першокурсників!
Короткий смішок, вони встають і напрявляються до аудиторії, одна підходить і трусить заспану здавалось подругу.
- Ну що ти йдеш?
... виринає ніж, тремтячі руки, страх у його очах, гул у її вухах, спроба посміхнутись...
- О, Господи! Господи... я його вбила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=97255
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.10.2008
автор: Пастель