Мабуть, таки герої помирають...
Вони ідуть безстрашно - назавжди,
стомившись, вже не піксель одягають
на себе - крила, скроплені слізьми.
Так, ми згадаємо не раз й не сотню -
ми говоритимем мільйон разів...
Та попри це - ця відстань незворотня.
Хіба цього, скажіть, герой хотів?
Мабуть, таки герої помирають...
Вони ідуть назавжди в далечінь.
Думки і пам'ять їх не відпускають,
шукають хоч якусь присутність - тінь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2023
автор: Ксенія Фуштор