Ти, мабуть, сам не бачив, милий Боже,
Щоби в раю зібралось стільки янголяток!
І кожне з них чиєсь дитятко, схоже.
Тепер хмаринки ловлять, як ягняток.
Побався з ними, Господи єдиний!
І на свята даруй новеньку ляльку.
Вони какао з печивом любили.
Подай, будь ласка, їм то до сніданку.
Не всі ще, Боже, літери пізнали.
Святе Письмо не зможуть прочитати.
Поки маленькі, щоб не сумували,
На ніч їм казку треба розказати.
Можливо, Отче, трохи галасують,
То не сердись: в садочку так скакали.
Хай краще так. Тоді хоч не почують,
Як на землі за ними вслід ридали.
Забав їх, Боже, щоб не пам'ятали
Як гордо тато вперше ніс додому.
Як руки мами ніжно колисали,
Забувши сон, махаючи на втому.
Тримай їх міцно: перші роблять кроки.
Ховай високо гострі речі й ліки.
А тим, що старші, перевір уроки
І нагадай в саду полити квіти.
Буди їх зранку ніжним поцілунком,
Відкрий фіранки, щоб сміялось сонце!
І хоч би зрідка, коли здавить смутком,
Дозволь батькам їх бачити в віконце.
27.07.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2023
автор: Наталія Волинська