- В житті, як на довгій ниві, - чомусь згадались мої ж власні, колись сказані слова. Можливо, тому, що наше життя таки чимось схоже на довгий лан, де родить не тільки житниця, яка символізує продовження людського роду, лан ще заростає непотрібними нікому бур’янами - це, якщо до нього ставитись легковажно.
Так от, мій власний життєвий шлях, чимось схожий на оте поле, що, в залежності від пори року, має різну видозміну. Тільки на своїй життєвій дорозі, яка від батьківського порогу, зовсім рано, в неповних вісімнадцять, повела мене пізнавати новий для мене світ, я, в свою чергу, зустріла багато різних людей. Одні з них ставали для мене друзями на роки, інші - перехідними прохожими, та разом, як і кожного з нас, збагачували життєвим досвідом.
Проминали роки, які вже стали складати десятиріччя, і моя життєва дорога знову привела мене до батьківського дому. Гадалось тоді, що, раз діти виросли, то пора їм власноруч вирушати у самостійне життя, а мені стати для них, при потребі, підтримкою, самій же бути поруч з батьками, та згодом побудувати сімейні відносини з коханим чоловіком, але не все так судилось.
Тато, який хворів, скоро відійшов у вічність. Життя мого коханого смерть також забрала на вічний спочинок і ми з мамою залишились проживати на хуторі одні.
За час моєї відсутності на Наїздові багато чого змінилось. Ровесники – декілька людей, останні – старші, або молодші і, у кожного з них, давно налагоджене життя.
З сусідами, в основному, зустрічалась на автобусній зупинці, котра вела до райцентру. Відкривати душу ніхто не поспішав, перемовлялись буденними словами, тим самим, придивляючись та оцінюючи один-одного, адже у всіх за плечима уже був, збагачений життєвим досвідом, свій власний шлях.
Короткі сусідські розмови, поступово, переросли у дружні відносини за чашкою кави чи чаю. І об’єднала нас справжність – це те, коли, поруч когось, ти не боїшся залишатися самим собою, не боїшся бути смішним, якщо сказав щось не до ладу чи виник випадковий конфуз, від чого по житті ніхто не застрахований, і, якщо завтра такий випадок станеться ще з кимось, згодом ви гуртом, незлобиво, з цього посмієтесь.
Справжність – це не правда наполовину, або половинчаста брехня - це щире співпереживання та готовність стати підтримкою без якоїсь вигоди у тім для себе, будь те дружня порада чи допомога у певній справі, хіба мало їх є у нашій повсякденності.
Справжність – це виток чистої життєвої енергії, котра зігріває серця інших і ніколи не стане її жахливою руйнівною силою, що кидає людські душі у морок ночі, відчаю, страху чи страждань, або, заради владних нездорових амбіцій, забирає життя безневинних.
Справжність – це поміркованість суджень у прийнятті будь-яких рішень, бо вони однаково, певним чином, впливають на твоє навколишнє оточення, на тих, хто поруч тебе.
Справжність - це творець добра на противагу безпринципності та нещирості, бо справжність є любов, дарована нам Небесами, а ми, люди, повинні бути лиш її носіями.
Справжність – це багатство духовності, де немає місця хамству, лицемірству, завидкам та дурним помислам, бо на справжності побудовані підвалини нашого теперішнього та майбутнього, майбутнього наших дітей, знайомих та незнайомих нам людей, життя всього людства. І, якщо доля, Божий промисел, на життєвій стезі зводить вас з новими людьми, головне, не помилитись у виборі спілкування. Коли півсвідомо відчуваєш, що люди з тобою нещирі, мінімізуй спілкування, щоб потому не стало боляче. Знай, що так не буває, щоб поруч тебе не було тих, кого ти зможеш назвати справжніми друзями, та, першочергово, за любих життєвих обставин, не втрачай людяність у собі самому.
31.01.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2023
автор: Валентина Ланевич