"Тільки коси не обрізай, -
Він просив так, неначе дитина,
Ніби в косах її - його сила.
"Білі квіти в косУ заплітай", -
Так казав і ховав у волосся
Трохи грубі натруджені руки,
Прісний смак затяжної розлуки
І ті дні, коли щось не велося.
Брав обличчя у мужні долоні
І вдивлявся у очі кохані,
Коли перші пташки на світанні
Їм бажали щасливої долі.
Ревнував до весняного вітру,
Що він косу її розплітає
І своїми руками торкає,
Та нахабно зникає без сліду.
Вітер вільний, а в полі - свобода.
Він боявся, щоб цвіт не зірвався
І спокусі вітрів не піддався,
Якщо раптом нагряне незгода.
Хіба зрадить кохаюче серце?..
Замість цвіту біліють їй скроні.
Він обличчя бере у долоні
І очей бачить чисте озерце.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2023
автор: Наталія Волинська