/переспів французької лірики Жерара де Нерваля./
О Людино! Ти гадаєш, в Галактиці – вищий розум?
І тому ти наважився раптом світ Божий кроїти?!
Твоя сила – для людства усього смертельна загроза,
Косить смерть через гонор сьогодні… що робиш зі світом?
Все, що створене Вищим Єством ти умій поважати:
Кожну квітку, звірину – вони є душею природи;
Все прийшло в це життя для гармонії та благодати:
«Все – чутливе!», щоб кожен гармонію справжню знаходив.
Страхи смерті, мов тіні чатують весь час за тобою:
Як посмів ти підняти хаос між Господнього ладу?
Нечестиві думки замість спокою ладили зброю…
Де ж взялося в людині створіння брудне та мерзенне?
І закрите повіками око для чорної зради?
Чистий дух крізь каміння проб’є вкрай зіпсовані гени!
…Щоб скарати того, хто Господнім законам завадив…
------------------------------------------------------------
Піфагор
/вільний переклад французького вірша Жерара де Нерваля/
Ти мислиш, люде… почуттями тонеш
Свобода, що в тобі – кайдани рве.
Одного не цурайся ти закону,
що на Землі усе, як ти – живе.
І серце звіра має дух у світі,
Душа у квітки – світло вікове.
Вселенською любов’ю все зігріте;
метал і камінь – людяність зове!
Ти зв'язаний у Всесвіті. Незримо
Веде тим крокам Пильне Око лік,
Щоб ти не став від злості одержимим.
Як тільки в роль Творця ти хочеш вжитись.
І хижий погляд зблисне між повік –
Так чистий дух зростає, кришить плити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2023
автор: Білоозерянська Чайка