А він впевнено торував свій шлях,
Посеред сильних дощів і вітрів.
Прокладав свою стежку у полях
Та упіймати свій ритм він зумів.
А втомлена душа тривожно співала,
Його серце холодили старі рани.
Інколи від болю вона знемагала,
Однак, його не спиняли урагани.
Квітучі поля зігрівали серце,
А сонечко осявало йому путь.
Холодило рани тепле озерце,
У житті він пізнав істину і суть.
Він терпів всі життєві негоди
І прямував до своєї мети.
Та йшов за будь-якої погоди,
Він знав, що треба до цілі дійти.
Ніс свій важкий хрест і дякував Богу,
А Господь допомагав йому іти.
Місяцем вказував йому дорогу,
І допоміг йому себе віднайти.
І він завжди радів цьому життю,
Не оминав скелясті пороги.
Віднайшовши себе в цьому буттю,
Не звертав зі своєї дороги...
©: Віктор Варварич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2023
автор: Віктор Варварич