Сніжинки, їх шепотіння,
довірливе та невпинне, –
на всіх чекає падіння,
морок усіх поглине.
Признайтеся – вам не страшно,
прозірчасті янголята,
крихкими тілами рясно
землю брудну вкривати?
«Зодягнені в сяйні шати,
танцюємо без упину –
навіщо нам сумувати,
що живемо хвилину?
І ти потанцюй із нами!
І зіроньки променисті
руками лови, губами –
як колись у дитинстві.
Бо мудрі й блаженні діти.
Годинника їм не треба,
не вміють хвилин лічити, –
їм вічність зоріє з неба».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2023
автор: Світлана Себастіані