Намалюю усміхнене сонце
У верхньому кутику неба.
І хай всі дивуються: що це?
Мені розуміння не треба.
Мені треба більше проміння
І сяйва небесного світла,
Щоб квітам у пору цвітіння
Душа їх тендітна розквітла.
Щоб ніжні пелюстки світанки
З росою у себе впивали.
І стали яскравими ранки,
Як в клумбі веселі тюльпани.
Щоб чистий невинний підсніжник
Відплакав останню росинку.
Чаїться у травах, мов мрійник,
В очах щоб сховати сльозинку.
Ще треба побільше надії,
Аби дочекатись півоній.
А там вже, дивися, й до лілій
Йде час простягнути долоні.
Любові! Побільше б любові,
Що ллє благодаттю над світом!
Бо навіть всміхаються зорі,
Як вечір стрічає їх з цвітом.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2023
автор: Наталія Волинська