Будь ласка, побудем тихіше.
Я хочу почути як сонце в ставочку
Проміння надвечір колише
Й до сну небокрай одягає в сорочку...
Почути б замріяне поле.
Як втома парує зі стиглого зерна,
Додому вертає дівча чорноброве,
Щоб ніч не застала тут темна...
А зорі б далекі почути.
Хихочуть і хитро на місяць моргають.
А він, круглолиций, не може заснути,
Аж поки їх хмари весняні сховають...
Почути б кому соловейко
Співає любовні закохані трелі,
Щоб спраги позбулось серденько,
Оазис знайшовши в безлюдній пустелі...
А ще б я хотіла почути
Як люди щасливі сідають до столу,
Бо святу родинному бути!
Візьмуться за руки й подякують Богу.
Наталія Петренко
Ілюстрації: худ. А. Огурцов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2023
автор: Наталія Волинська