В чорнім полум’ї все навкруги,
Ніби впало на плечі нам небо.
І стискають кільце вороги,
Та вперед пробиватися треба.
Автомат вже пече, як багаття,
І залишилось обмаль патронів.
Та не зникне до волі завзяття,
Бо, нема за межею резонів.
Хай пробачать нас ті, хто чекає,
Якщо ми не дійдемо до дому.
Вже і втомлене сонце сідає,
Але дух наш не знає про втому.
Не лякає нас смерті обличчя –
Ми дивились в нього вже не раз.
Та ніколи не нили з узбіччя,
Бо, наш потяг до волі не згас.
Крізь морок дійдемо до світла,
Запашної ще вип’ємо кави.
Ще зустрінемо весну розквітлу,
Бо вперед ми йдемо не для слави.
Свистять кулі ворожі над нами,
І останню гранату стискає рука.
Але ж ми гартувались штормами,
Щоб у мирному світлі країна жила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2023
автор: Юрій SH(Шторм)