Чиїсь примарні сни в мої вплелися ночі:
Поранені міста й розбомблені серця.
І дивиться солдат мені крізь душу в очі,
В мундирі віддає маленьке немовля.
Питаю у дерев: "А що, скажіть, тут сталось?"
Мовчать й останній лист зривають із грудей.
І вулиці бредуть повз тих, кому не спалось,
Шукаючи сліди щасливих тут людей.
Схилилися сади: так щедро плодоносять,
А урожай зрива насильницька рука.
Господарі свій хліб у злодія не просять.
Та є небесний суд - пожне свої жнива.
А поки сни болять й так довго до світанку.
Та і найдовшу ніч світ сонця прожене!
Прокинусь на зорі щаслива з-поза ранку:
Мій край в календарі той лютий прогорне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2023
автор: Наталія Волинська