Поховальний морок пеленає місто,
тиждень обпікає, січень гострить вістря,
янголи говорять, а живі в мовчанні
крики глушать після
страшно чорних звісток.
Круговертю стане каламуть у чані.
Спить весни провісник, діти стали снами,
і без стін домівки так нестерпно тісно.
Линуть смоли ночі — у тумані ранок.
Люди мали жити, та їх світ розтанув.
Жовта кухня стала символом — не місцем,
спокій, наче зграя, в небеса рознісся.
Діти, наші діти, що тепер із вами?
Тьмяно сунуть звістки,
що в них заховали?
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2023
автор: Олена Галунець