Земля

Наче  мати  немовля,
Родить  матінка-земля,

Годувальниця-земля,
Як  засіяні  поля,

Нам  багатий  урожай,
Хоч  лопатою  збирай,

Та  не  зразу,  в  цюю  ж  мить,
Згодом,  як  поталанить

Із  погодою.  Вона  ж
Все  ж  залежить,  зауваж,

Від  погоди.  Кожен  зна,
Що  то  вплив,  який  вона

Здійснює  на  неї  в  нас
На  планеті  повсякчас.

Та,  що  там  би  не  було:
Чи  то  холод,  чи  тепло,

Чи  то  спека,  чи  мороз
Справджує  отой  прогноз,

Що  синоптики  дали,
Як  показники  зняли;

Без  образ  земля,  без  зла,
Що  погода  посила,

Все  бере,  прийма  усе,
Що  природонька  несе.

Найбагатшая  –  земля,
Бо  на  ній  ліси,  поля

І  озера,  і  струмки,
Океани  та  річки,

Гори,  трави  і  квітки,
І  діброви,  і  ліски,

Огороди  і  сади,
Що  дають  рясні  плоди:

Овочі  та  фрукти  ті,
Що  у  нашому  житті

Зміцнюють  здоров’я  нам:
І  дорослим,  й  малюкам.

Ані  я,  ні  він  чи  ти
Цілу  землю  обійти

Не  зуміємо  повік,
Жінка  ти  чи  чоловік,

Чи  дорослий,  чи  малий,
Навіть  хай  ти  і  швидкий.

Як  піде́ш  за  небокрай,
Не  знайдеш  землі  там  край,

Бо,  де  обрій,  небокрай,
Там  новий  видніє  край.

В  тім  краю,  який  зір  твій
Бачить,  там  початок  свій

Має  земленька  нова.
А  як  підеш  ти,  бува,

Далі,  то  іще  одна
З’явиться  земля.  Вона,

Дивовижний  твір  Творця,
Без  початку,  без  кінця,

Як  і  небо,  під  яким
Розташована.  Під  ним,

Наче  килим,  простяглась
І  мов  з  небом  обнялась

Там,  в  небачених  далях,
Десь  наоколо*,  по  краях

Нашої  планети  й  мов
Тягнеться  земля  знов,  знов

У  безмежну  далечінь,
В  неокраю  просторінь,

У  якій,  як  в  морі  тім,  
Погляд  тоне  й  весь  світ  в  нім

Відбивається  такий,
Як  він  є,  немов  людський

Вид  у  дзеркалі.  Земля
Довгий  шлях  нам  простеля,
 
По  якім  ідучи  ми,
Ті,  що  зовемось  людьми,

За  нам  наданих  нагод
Цілу  низку  тих  пригод

Зустрічаєм  на  путі
В  нашому  людськім  житті,

Що  трапляються  у  нас
В  цьому  світі  повсякчас

На  Землі  –  планеті  тій,
На  якій  живе́мо.  В  ній

Ще  з  прадавніх  бо  часів
Безліч  міститься  скарбів.

Деякими  кожен  з  нас  
Користується  весь  час,

Та,  вже  ніде  правди  крить,
Більшість  з  них  іще  відкрить

Доведеться  в  майбутті
Тим,  хто  буде  при  житті.

Хоч  вже  бачу,  інший  світ
Через  певну  кількість  літ

Рід  людський  наш  заселя.
Нині  ж  дім  його  –  Земля.  

*Наоколо  –  розм.  Навколо



Євген  Ковальчук,  18.  12.  2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2023
автор: Євген Ковальчук