Нет, не обязательно – покупаю персики цвета
иностранного языка, малопонятные на вкус,
наполненные потенциальным дымом.
Долгий бог, что долго не заканчивается,
оберегает умерших, будто, будто радости
уже не будет, а хромой сосед
покупает себе автомобиль за духовные наличные,
как необходимый транспорт в царствие.
И теперь не война, теперь поиск работы.
Бледная кожа не ждёт моей смелости,
она тянет меня к постели,
ожидая пот. Не надо плакать,
мне надо убежать, убежать.
Как лист бумаги, намокший и высохший,
я естественен хотя бы перед собой.
Видел сон когда-то про медитацию и
молчание, теперь тревожу каких-то
богов и богинь или какую-нибудь
мотивированную силу, всем всё пересказывая.
Мужчины умеют наслаждаться собой, –
политика теперь сосредоточена
вокруг денег и денег, когда
мне становится безразличен вкус блюд,
поодаль стреляют, дети кричат
между бетонными стенами, голоса
разливаются и холодеют. Я вижу,
как ленты – в волосах, и вместе с ними –
страх. А теперь нужна трупная вонь денег, –
и нужна почтительность ради каких-то
прибылей или пьяных вскриков
вместо радости и сна.
Зачерпнул из потока воды, простой воды,
мало нужно этому организму, чтобы
выжить в пыли камазов и гранатомётов.
Покупаю, покупаю, – говорю, вытирая лоб
пальцами, пальцы абразивные, оставляют
на коже широкие красные полосы, а
на лбу опять капли пота. Откуда
привезли свой мумифицированный груз
эти нетрезвые солдаты? Город за городом
угасает, стекает по виску и щеке,
когда страх письма выветривается.
Сегодня нервный, сегодня нервный, –
добавляю, покупая персики, будто оружие
против своих, предавших. Каковы на
вкус длинные гласные, никак
не научусь их произносить, как и чередовать
обоймы твёрдых и мягких согласных.
Отгружай, времени нет, длинные очереди
давно застоявшихся опасных грузов
сейчас просятся выйти из холодильников,
и писать становится утомительно, рыба
стоит под камнем, ожидая следующего
шанса, нет, не обязательно, не нужно
становиться ей поэтической неожиданностью.
Откуда берутся эти женоподобные предатели,
которых ненавижу за свою же похоть,
мысленно трахая их разинутые рты?
Наконец спрашиваю, что же меня сдерживает,
почему не могу прикасаться ко клиторам значений,
и запрет этот толкает на изматывающее
путешествие, куда-то за пределы себя и своих
возможностей покупать и продаваться.
Купи, купи – говорю – купи меня, ты,
моё безверие, купи меня, отчаяние,
я стою столько-то.
2015
(Перевод с украинского)
Поспіх
Ні, не обов’язково, — купую персики кольору
іноземної мови, малозрозумілі на смак,
наповнені потенційним димом.
Довгий бог, який довго не закінчується,
оберігає померлих ніби, ніби радості
вже не буде, а кульгавий сусід
купує собі авто за духовну готівку,
як необхідний транспорт у царство.
І тепер не війна, тепер пошук роботи.
Бліда шкіра не чекає моєї сміливості,
вона тягне мене до ліжка,
чекаючи поту. Не треба плакати,
мені варто втекти, втекти.
Як аркуш паперу, що намок і висох,
природній стою принаймні перед собою.
Бачив сон колись про медитацію та
мовчанку, тепер тривожу якихось
богів і богинь, чи якусь
вмотивовану силу, всім все переповідаючи.
Чоловіки вміють насолоджуватися собою, —
політика тепер зосереджена
довкіл грошей і грошей, коли
мені стає байдуже до смаку страв,
подалі стріляють, діти кричать
між бетонними стінами, голоси
розливаються і холодіють. Я бачу,
як стрічки — у волоссі, і разом з ними —
страх. А тепер треба смороду грошей, —
і треба ґречності заради якихось
прибутків чи п’яних вересків
замість радості й сну.
Зачерпнув із потоку води, простої води, —
замало треба цьому організму, аби
вижити в пилюці камазів і гранатометів.
Купую, купую, — кажу, витираючи чоло
пальцями, пальці абразивні, залишають
на шкірі широкі червоні смуги, а
чоло — далі в краплях поту. Звідки
привезли свій муміфікований вантаж
ці нетверезі солдати? Місто за містом
згасає, стікає по скроні й щоці,
коли страх писати вивітрюється.
Сьогодні нервовий, сьогодні нервовий, —
додаю, купуючи персики, ніби зброю
супроти своїх, які зрадили. Які на
смак довгі голосні, що ніяк
не навчуся їх вимовляти, як і чергувати
набої твердих і м’яких.
Відвантажуй, часу нема, довгі черги
віддавна вистояних небезпечних вантажів
наразі просяться вийти з холодильників,
і писати стає виснажливо, риба
стоїть під каменем, чекаючи наступного
шансу, ні, не обов’язково, не конче
ставати їй поетичною неочікуваністю.
Звідки беруться ці фемінні зрадники,
котрих ненавиджу за свою ж похіть,
подумки трахаючи їх роззявлені роти?
Врешті питаюся, що ж саме мене стримує,
що не можу доторкатися до кліторів значень,
і ця заборона штовхає на виснажливу
подорож, десь поза себе й свої
можливості купувати й продаватись.
Купи, купи, — кажу, — купи мене ти,
моє безвір’я, купи мене, зневіро,
я коштую стільки-то.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971002
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 14.01.2023
автор: Станислав Бельский