Я дивлюсь у небеса.
О, яка у них краса!
Неба чарівна блакить
Вабить погляд мій щомить,
Як уверх його зведу.
Мов у небо я паду,
Наче в ньому я тону,
Як у нього зазирну.
Мов у морі, тóну в нім,
В небі яснім, голубім.
Що за дивний твір Творця!
Ні початку, ні кінця.
Часом в нім хмарки пливуть,
Мов кораблики. Ведуть
За собою хмари вдаль.
Як їх огорта печаль,
Наче люди, сльози ллють,
З неба їх на землю шлють
Хмурим, непогожим днем
Сильним, проливним дощем.
Часто в тую мить гроза
Небо наче розріза
На одному з роздоріж
Навпіл, мов хлібину ніж.
Та завжди у тую ж мить,
Як з хмар дощ закінчить лить,
Знов промінням заблищить
Сонце в небі. В небі жить
Сонцю ясному дано
Назавжди. Коли? Давно.
Сонце в небесах жило,
Як людей ще не було.
Небо – сонця край і дім.
Сонце мешкає у нім.
Та, звичайно, не весь час
Сонце радує всіх нас,
Бо, як вечір йде в наш край,
То тоді за небокрай
Вже сідає сонце вмить,
Щоб поспати, відпочить.
Небо ж в темний ночі час,
Як день сонячний погас,
Не пустіє, ні, повір.
В ньому бо мільярди зір
Сяють, наче ті вогні,
У високій далині
Разом з місяцем ясни́м,
Другом любим, дорогим;
Що освітлюють шлях нам –
І дорослим, й малюкам.
А коли мина вже ніч,
Йде від нас усіх геть, пріч*,
День новий знов настає,
Сонце з обрію встає
І здіймається увись,
В небо так, як і колись,
Так, як вчора, рік тому
Чи століття, щоб пітьму
Геть прогнати від всіх нас,
Як настав уже дня час,
Час, коли вже залюбки
В небо різнії пташки
З гнізд своїх летять. І спів
Чуть дзвінкий отих птахів,
Наче неба чують зов,
Що їх манить знову й знов…
Неба синь чи голубінь,
Неокрая просторінь
Над землею пролягла,
Мов собою обняла
Всю планету, цілий світ,
Протягом мільйонів літ
Міцно земленьку трима,
Чи то літо, чи зима,
Чи надворі ніч, пітьма,
Чи день, світло обійма
Світ увесь. Скрізь мов звиса
Небо. Виснуть небеса
Нерухомо всенький час,
Протягом якого в нас
Світ існує цей, хоч ми,
Ті, що зовемось людьми,
Не застали той процес –
Створення земних небес.
Може, в ті часи жили
Сотворіння, що пішли
З часом в темне небуття
Назавжди, без вороття.
Може, безліч тих створінь
Протягом всіх поколінь
Землю цюю перейшли
Перш, ніж людоньки прийшли.
Небо ж світ цей огорта
Стільки ж, як земля свята.
*Пріч - діал. Геть
Євген Ковальчук, 17. 12. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2023
автор: Євген Ковальчук