Я покохав незворотньо риси твого обличчя:
Очі – погляд, губи – цілунок, передпліччя.
Я покохав незворотньо, мені легко й важко.
Як же далі тепер, як тепер, моя пташко?
Коли сум і печаль перечать щире щастя,
Де ж взялася розлука, де взялись напасті?
Як з’явилася прірва, скажи-но, квітко?
Незворотньо кохаю, моя біла лебідко.
Чи ж це сум цього міста запорошує очі,
Чи ж усе, що було, – було неохоче?
Я не знаю всього, а чи знати це треба?
Як же бути без тебе? А чи можна без тебе?
У тиші самотній виникають питання:
Це наука така чи моє покарання?
І сказати так хочу, хоча зовсім не мушу:
Незворотньо кохаю твою світлу душу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2023
автор: Андрій Лагута