У голові моїй думки
Тісняться,
Немов у вулики бджілки,
Рояться.
Вони всі вилетіти в світ
Бажають,
Віддати все, мов заповіт,
Що мають.
На те вони і є, аби
Здійснитись,
А не неволі, мов раби,
Коритись.
Вони бо не такії, щоб
Лякатись
І зразу за невдалих спроб
Здаватись.
Їх завжди, всюди почуття
Тримають.
Без них вони свого життя
Не мають.
Вони їх родять у світ цей,
Як мати,
Щоб, мов про рідних тих дітей,
Вік дбати.
Вони не кидають їх теж,
Бо знають –
Єдине-ціле з ними все ж
Складають.
Поперед ними пролягла
Дорога.
У кожної із них була
Й є змога
На неї стати і пройти
До краю,
До тої цілі, що сягти
Бажаю.
Я знаю, що мої думки
Це можуть,
А почуття їм залюбки
Поможуть.
Між них сперечок тих повік
Немає,
Бо кожна, що робити, вік
Же знає.
Щоб ти досяг в житті мети
І мрії,
Слід, щоб доклав до них всіх ти
І дії.
Без них вони – лише пуста
Уява.
Без них не прийде золота
Їх ява.
Як цюю істину збагнеш
Прозоро,
До мрії, цілі ти дійде́ш
Теж скоро.
Як перешкоди на шляху
Ти маєш,
То їх, позбувшися страху,
Здолаєш.
Вони ніяк не привід, щоб
Лякатись
І за невдалих купу спроб
Здаватись.
Як не виходить щось, не хнич,
Не треба.
Когось на поміч ліпш поклич,
Як треба.
Самому важко мрій у всій красі
Сягнути,
А разом можна й гори всі
Звернути.
Євген Ковальчук, 13. 12. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2023
автор: Євген Ковальчук