– Ой, лишенько, яка погода! Просто жах! –
Подумати не встигла… Раптом вихор
Заметистий зробив шумкий глухий удар
В зати́шні вікна, шторами закриті.
Завив протяжно вітер, засвистів в гілках
Тополь засніжених і височезних,
Які стіною обрамляли край садка,
Загубленого в сніжному безмежжі.
Із ліхтарем іду до темного вікна,
Вдивляюся уважно в сизу темінь:
Безлистий сад обви́ла сніжна сивина,
Погойдуються віти, наче мертві.
А віхола снігами кидає в вікно,
Безперестанку стугонить у шибку…
– Даремно сердишся, зимо, бо все одно
Весна прийде, й тепло настане швидко.
01.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2023
автор: Martsin Slavo