ДАРЕМНО…



–  Ой,  лишенько,  яка  погода!  Просто  жах!  –
Подумати  не  встигла…  Раптом  вихор
Заметистий  зробив  шумкий  глухий  удар
В  зати́шні  вікна,  шторами  закриті.

Завив  протяжно  вітер,  засвистів  в  гілках
Тополь  засніжених  і  височезних,
Які  стіною  обрамляли  край  садка,
Загубленого  в  сніжному  безмежжі.

Із  ліхтарем  іду  до  темного  вікна,
Вдивляюся  уважно  в  сизу  темінь:
Безлистий  сад  обви́ла  сніжна  сивина,
Погойдуються  віти,  наче  мертві.

А  віхола  снігами  кидає  в  вікно,
Безперестанку  стугонить  у  шибку…
–  Даремно  сердишся,  зимо,  бо  все  одно
Весна  прийде,  й  тепло  настане  швидко.

01.03.2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2023
автор: Martsin Slavo