Вечірні сутінки спустились плавно…
В розкішному саду, як і раніше
Цикади скрекотіли безугавно,
Порушуючи досконалу тишу.
Я йшла туди поміж дерев по стежці,
Де вдалині виблискувало море, –
На майже нерухомім воднім плесі
Іскрились неба сяючі простори.
Було безвітряно на морі й тихо…
Котились по воді дрібненькі брижі,
Спалахуючи зрідка срібним блиском
На темних водах моря таємничо.
Від місяця тягнулась сяюча доріжка
І у білястім світлі мерехтіла,
Немов коштовна оксамитна стрічка
На лагідному вітрі тріпотіла.
Маленькі хвильки тихо плескотіли,
Змиваючи дрібний пісок і гравій,
Мелодію із ними шепотіли
Ритмічну, тиху, ніжну неугавно.
Я дивною красою милувалась
І слухала, як хвилечки хлюпочуть,
Їх звуки злегка тишу оживляли
Мелодією місячної ночі.
05.02.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2023
автор: Martsin Slavo