Дивлюсь, на цих Коней і що я бачу?
Поляну, озеро і простір безкінечний наче!
Отам за озером маячить поле і далекий ліс,
Куди маленьким пензликом талант художниці мене заніс.
Оцей гривастий Коник Білий скаче,
Він не біжить, скоріш як Птах летить неначе,
А той Червоний Кінь, ото біжить,
Немов пожежа, ліс горить.
І вітер коней гриви роздуває,
А під копитами коней земля тремтить.
Але мабуть картина не про те?
А в тому суть, що люди, навіть жадібні і злі,
Коней таких на м'ясо не здадуть...
Бо ця картина про свободу й волю,
Про перспективу, про буття, не лише Кінське,
А про щасливу й радісну Людськую Долю.
© Небайдужий. 2022.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2023
автор: Небайдужий