"Не суди, - то не суджений будеш", -
Так говорять народні слова.
У білизні чужій себе згубиш,
Чи ж для того твоя голова?
Нехай віник мете сміття в хаті,
Не в чужій, а у власній, своїй.
По кутках гуснуть тіні патлаті,
Як спускається вечір у ній.
Миготять світлячками на небі
Крізь фіранки зірки, що ясні.
І шкребуться з думками в утробі
Всі події років навісні.
Їм підморгує місяць лукаво,
Заглядає у душу сповна.
Доки ти ще живеш, маєш право
Щось змінити, відомо ж здавна.
Не впусти свого шансу у прірву,
Що дається тобі і не раз.
Перетвориться згодом на мерву,
Ще зачепить й стихію з образ.
Хай панує в щоденній рутині
Миролюбність, що знищує зло.
До лиця завше кожній людині
Невичерпність сердечна й тепло.
04.01.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2023
автор: Валентина Ланевич