Небо чухає животик
Об вершечки дальніх гір.
Ті ж малюють горизонти,
Закрутивши хмари в вир.
Говіркі потоки скачуть
В кам’янистих ребрах скель,
Між смерек, які на вдачу
Тягнуть в космос паралель.
Тут безодня неба сниться,
Що над степом піднялась,
Марево в п’янких пшеницях,
Голубий отав атлас.
Україно, щира, рідна,
Не простий твій, Нене, шлях.
Долю світу, твої діти
На твоїх вершать полях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2023
автор: Пісаренчиха