Можливо вона розповідає про мене
Комусь із найближчих,
Легковажно скрививши вуста і тильною
Стороною долоні примхливо скида у відбій.
А щоки у неї горять, розпалюються все більше і більше,
Мов груди обмотує ляльки-мотанки
В лоскітливий спогад про ніжність свою мені.
Замовляє словами пишнотілої ляльки Бажанки
Показує вірші, в сторону сміючись,
Чіпляючи срібло на білий мережаний фартух.
А в руках теплий лоскіт стрічок,
Спів чутливих принад і постійне повернення слів
У розвій замовлянь,
Що розмножують площу кімнати
Між свічадами темних, глевких, розпашілих бажань
Магічної зваби чуйного палахкотіння.
Цей місячний позір серпанком примхливих зіниць,
Поблискує в темряві хіттю закличного слова,
Скидає прозору сорочку й під шепіт кладе
До голодної скрині, до темної пащі де повня,
Де лялька та сонце ще сонні її лежать
І званий прийшовши тугі розплітає коси,
І ніжно торкаються губи гарячі, мов з воску.
Скотилась жага тонкошкіра,
Спомутнілим світанком.
14.08.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2022
автор: Володимир Каразуб