Вертаються зорі і місячна ніч.
Вертається сонце з глибин небосхилу.
Невпинно пульсує життя протиріч
Всевимовний чвс, йому все під силу.
Міняються гори і русла річок.
І зими холодні змінюють весни.
З минулим єднає хитенький місток,
Від серця у далі небесні.
Що вічність? Незвіданий рух.
В єдинім законі Альфа й Омега.
Їх осягнути не в силі наш дух
Під небом земного ковчега.
Минуле проллється крізь сито густе.
І висі підкоряться знову.
Вершину досягнення час замете
І знов закладе першооснову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2022
автор: Йосип Петрик