Казка: По той берег річки

Осіньої  пори,  сиділа  молода  дівчина  над  річкою  і  лила  сльози,  в  долонях  міцно  стискаючи  обручку.  Вже  й  слова  всі  річці  вимовила,  проте  тягар  на  серці  не  могла  полегшити.  Та  тут  проходив  берегом  старий  чоловік,  в  білій  простій  одежі,  з  палицею  в  руках,  сивочолий.  Порівнявся  з  дівчиною  й  не  зміг  пройти  повз  бідолашну.
-  А  що  це  ти  доню  над  річкою  сльози  льєш.  -  Питає  він.  -  Вона  і  так  повноводна,  вдосталь  їй.
Не  наважилась  дівчина  підняти  очі,  лиш  тихо  промовила.
-  Коханий  покинув  мене.  Подарив  обручку,  а  через  декілька  днів  обрав  іншу.
Похитав  головою  дідусь  прицмокуючи  язиком  та  й  посміхнувся.
-  Багацько  ходжу  дорогами,  то  й  багацько  стрітив  в  людей  бід.  Проте  всім  їм  є  рішення.  Хочеш  і  твою  біду  вирішим  раз  і  назавжди?
Дівчина  підняла  червоні,  заплакані  очі  та  тихо  відповіла:
-  Хочу  дідусю,  скажіть  як  полегшити  ношу  на  серці?
Старий  чоловік  кивнув  головою,  випрямив  спину  і  суворішим  голосом  спитав.
-  Тільки  думай  доню,  назад  шляху  не  буде.  Холодним  тобі  стане  твій  минулий  обранець,  не  полюбиш  і  не  возненавидеш  його.  Залишиться  в  минулому  і  розтане  як  сніжинка  в  пам’ятті.
Дівчина  рішуче  кивнула.  Дідусь  посміхнувся  на  таку  відповідь,  набрав  повні  груди  повітря,  стукнув  палицею  об  землю  і  як  дмухнув  на  річку,  а  вона  в  раз  льодом  покрилась,  да  так  що  і  пройти  нею  можна.
-  Не  зволікай  доню,  іди  по  льоду  через  річку  і  поклади  під  деревом  сухим  та  не  живим  свою  обручку.  -  Показав  палицею  на  потрібне  дерево.  -  І  швидко  повертайся  на  цей  берег,  а  я  постережу  шлях  і  захистом  тобі  буду.
Послухалась  молода  дівчина,  та  й  що  сил  побігла  по  льоду,  добре,  що  не  гепнулась  на  нього,  стільки  в  неї  було  притті  і  бажання  позбутись  важкої  ноші  на  серці.  Поклала  під  сухе  дерево,  та  хутко  повернулася  на  рідний  берег.
-  Добре,  доню,  а  тепер  іди  до  дому  та  посидь  біля  печі,  погрійся.
Хоча  неочікуваний  мороз  і  не  дошкуляв,  лиш  легенько  щипав  щічки,  не  змогла  не  послухати  дівчина  дідуся,  подякувала  і  радісна  побігла  через  поле  додому.  Добре  відчула    як  весь  тягар  нещасливого  кохання  залишився  по  той  бік  річки  і  серце  з  головою  заполонили  ясність  та  свіжість.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2022
автор: Сильчук Назар