Між світами мчить ріка Смородина.
Міст Калинів – зла й добра кордон.
День і ніч вартує, вічно ходить ним
Триголовий Змій… життя спокон…
Зла Морана в полюванні Сонця там –
Має силу Смерті, дух Зими.
В темряві лютує з охоронцями,
Тільки вітер в мороці шумить.
Все чатує сотні ранків в засідці,
І безжально гострить, люта, серп –
Сонце гасить спроби ті відразу всі,
Сходить завжди й світло всім несе.
Тож Морана зірве злість на людові,
Їм підріже із життя нитки.
Але морок не одвічно буде, вір!
Це баланс світів двох отакий…
Ми в молитві до Творця Пресвітлого
Просимо підтримки і тепла –
Зійде ласка Божа понад світом знов,
А Морана піде, де була.
Гнів її – це прояв неминучості,
Думай, люд… тяжка бо кара ця.
Щоб за дії мори нас не мучили –
Хай їх Змій тримає по місцях.
Мирне сонце щоб над нами сходило,
Розлад-гнів держав не розтинав.
Пам’ятаймо: десь тече Смородина,
І яка у помилок ціна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2022
автор: Білоозерянська Чайка