Вийшла на вулицю і, аж подих на мить перехопило. На небі, поміж білуватих хмар, височів круглий, ясночолий місяць. Він манив собою зір та заворожував погляд своєю небесною красою. Поодинокі зорі поблискували з віддаля, підсилюючи чарівну картину вечірнього неба, котру на своїх плечах тримали темні, ледь розпливчасті, силуети дерев.
Ніщо не тривожило вечірню тишу, тільки поодинокий гавкіт дворових собак, що тим самим, сповіщали вечір, що і вони, як і вечір, є сторожами людського затишного спокою, який уже скоро ніч візьме у свої повноправні обійми, та накриє весь люд сном. І, дай Господь, щоб цей сон для усіх людей був спокійний.
08.12.22
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2022
автор: Валентина Ланевич