[b]Через виродків москворотих
Гинуть наші найкращі діти.
Не втямки вам що нашу віру
Ні ракетам, ні кулям не вбити.
Скільки раз, кат осатанілий,
Ти приходив мене вбивати...
Але воля навіть з могили
Пишним цвітом буде проростати.
Залікуєм героям рани
І загиблих своїх оплачем.
Та тобі, кат землі моєї,
Ми ніколи це не пробачим.
Відбудуєм міста ще краще
І посадим сади й поля.
Та тобі, чуєш гад, нізащо
Не пробачить стражденна земля.
Наші діти будуть пам’ятати
І нащадкам передадуть.
Що не був ти ніколи братом -
сатанинська у тебе суть.
І в рідню мене не записуй,
В мене з чортом рідства нема.
Наше сонце зійде на списах.
А тебе пожере пітьма.
За гріхи твої споконвічні
Тобі місце в пекельній смолі.
Дні нащадків твоїх трагічні,
На залитій кров’ю ріллі.
Хай мене Господь Бог пробачить
Що мій біль виливаю словом...
А наш ворог хай не побачить
Світу білого – тільки морок.
Дарував Бог моєму народу
Жити вічно на цій землі.
А ти смерть сієш нищеброде-
Проклинаю кістки твої...[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2022
автор: Людмила Лайтер