Запізніле кохання їм осяяло шлях,
Коли він і вона заблукали у буднях.
Вирувала весна у дзвінких ручаях,
Молоділа і кликала їх у майбутнє.
Та крилата весна набирала розмах,
Напивались бруньки найсвіжішого соку.
Кожен з них це по-своєму радо сприймав,
Але душі обох їх утратили спокій.
Випадково вони стрілись і… обнялись
Там, де клен сиротів. Кров бурлила у венах…
Споглядала згори розтривожена вись,
Доки впала зоря на гілля того клена.
І здалося обом, що та мить рокова,
Що ця стріча й зоря не були випадкові…
Потонули в цілунку найніжніші слова –
То зоря потай кинула щастя підкову.
20.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2022
автор: Ганна Верес