ЧЕРІНЬ

В  білу  шаль  вбереться    зимний  вечір
І  позаздрить  щастю  у  вікні.
На  печі  вовтузиться  малеча.
Грає  тепло  вогник  в  черені.

Колискову  чує  завірюха,
Ти  у  спогад  приспаний  полинь.
Наша  хата  з  добрим  хлібним  духом,
Ввіллє  силу  й  мудрість  поколінь.

З-під  заслонки  –  хихотять  дрівцята:
Віддаю  я  мишці  перший  зуб.
На  сухому  збіжжі  кіт  мицатий*
На  лежанці  вигрівся  –  з  козу!

Віник  з  печі  свіжий,  полиновий
Вимітає  попіл  –  з  хати  зле.
Ось  бабуся  порається…  й  знову
свій  народний  затягла  куплет…

Віднайду...  хоч  спогадів  замало:
Як  білили  піч…  пекли  паски…
Сила  роду  вогнищем  палала,
Жебоніла  мудрістю  близьких.


Шум  святковий,  щирість  -  бо  рідня  ми,,
Міць  зв'язку  палає  у  мені.
То  горить  душа  моя  вогнями,,
..  Хоч  немає  більше  черені.


Мицатий  –  мизатий,  щокатий.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2022
автор: Білоозерянська Чайка