Війна іде, а ми так нагло любимось..
Тілами білими своїми губимось.
Лише за гріх, що добре нам - ми каїмось..
А так нічого іншого не боїмось.
Терен землі встеляє мертвий сніг..
А за вікном, в кімнаті наший сміх.
В сльозах поранених від болю й насолоди,
що бути разом є у нас нагоди ..
від нашої захоплюватись вроди ..
на ліжку сповненому грішності й свободи.
Не від війни -
я мру в твоїх обіймах ..
І від вини !
Що маю такий дар .
Гасають тіні по холодних стінах,
як ті вогні, що створюють пожар.
Єднаєм волю грішними тілами ..
Твій вибух стонів перевершує ракет ..
А ті від смерті різними містами
приносять трупам чортовий букет.
І як тепер? Невже ми мазохісти?
Хіба в нас божевілля в голові?
В цю ніч, прості ми з нею оптимісти,
що загубились в бурі снігові.
Натомлені. Роз'єднані. Зацьковані.
Сьогодні воз'єднались назавжди!
Ми Богом один одному даровані!
Знову в часи - московської орди.
Бо боротьба - це завжди про війну!
Бо боротьба - про силу роду! Кров!
Тому для того, щоб бороти Сатану..
життя боротись має за любов.
29.11.22, 0:32
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2022
автор: Артур Шадура