Колись давно, п’ять років тому,
Вечірнім Києвом я йшов
І, повертаючись додому,
Магічне я люстро знайшов.
Чарівний спів із нього чувся
Про осінь, весну і зиму,
Про все на світі я забувся,
Крім тої, що в люстрі тому.
Отої, що пісні співала.
П’ять років слухав я люстро,
Та якось дзеркальце упало
Й потрапив я в його нутро.
В магічнім замку опинився,
Його володарку узрів
І до землі їй поклонився,
Як кодекс лицарський велів.
Вона сказала: «Як почути
Ти зміг магічний голос мій,
То можеш чари ти відчути
І буде з тебе чародій.
Як ми навчишся ти літати,
Варити зілля будеш вміть,
І дим на квіти обертати,
І мову звірів розуміть.
Ми голосом своїм керуєм
Світами, скільки зір сягне,
Піснями атоми шикуєм,
Та все ж закляття головне –
«Начхатус» - робить невразливим
До куль, мечів і заклинань,
До сліз, що ллють неначе злива,
До бід чужих, чужих страждань».
І я сказав: «Якщо ми можем
Ці дивовижі витворяти,
Давайте ж людству допоможем
Усі хвороби подолати,
Позбавимо людей від раку
І СНІД ми зможем злікувать»
Вона сказала: «Неборако,
Не розумієш – нам начхать!
Бо нам тварини всі дорожчі
За неотесаних людей,
Ми не марнуєм час і гроші
На порятунок їх дітей.
Та ми рятуємо природу,
Скорочуючи їх число,
І в тому наша є свобода
Щоб іншим не робить добро».
Я мов під кригу провалився:
«Без співчуття як можна жить?»
Вона сказала: «Ти втомився,
Іди в покої відпочить».
В покоях я прилинув вухом
До криводрітної стіни,
І диво дивне, я підслухав
Як говорили кажани:
« Володарка нам наказала
Чар-зілля зготувать мерщій
І щоб у вуха заливали
Ми гостю чортів той напій,
Щоб за сиріт не турбувався,
До хворих співчуття не мав,
А тільки магії навчався
І господині слугував».
Мені аж трохи лячно стало…
З собою це не дам зробить!
І вже біжу я до порталу.
Кричить володарка: «Спинить!»
І заклинанням «Депутатус!»
Стріляє в мене метр Вакар,
Та протичарами «Начхатус»
Я відбиваю цей удар.
Вакар могутнім хоч здавався,
Та посередньо чаклував,
А метром він тому лиш звався,
Що тільки метр у зрості мав.
Та Велк Лячко мій шлях блокує
В руках з сокирою війни,
Чотири з двох його холуїв
Мене обходять зі спини.
Тут дон Риттулла роз’явився,
Кричить, аж вітром гне траву:
«Як в цю секунду оселився,
То значить я вже тут живу!»
І він Лячка нокаутує,
Шахідський пояс з нього зняв,
А поки все навкруг нуртує,
Коалу Хутлер обійняв.
Та враз і він перелякався,
До пацюка подібним став
І в бункер пліснявий сховався,
Де незабаром дуба дав.
А поки всі на те дивились,
Я до порталу враз чкурнув,
Поки не бачить її милість,
До свого світу застрибнув.
Мені у спину полетіли
Десь двісті тисяч кріс-ножів,
Але кольчугу із мітрилу
Лише один клинок пробив.
Навіщо ця могутність, статус,
Я це ніколи не жадав,
Я чарами: «Контрначхатус»
Магічний купол з себе зняв.
Чарівне дзеркало розбито,
Магічний голос з нього стих,
А я на користь Охмадиту
Кидаю сотню золотих.
Бо чарівник не той, хто знає,
Як всякі зілля готувать,
А той, хто іншим помагає,
Хто диво здатен дарувать.
04.01.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2022
автор: Georg Ajariani