Що ж ти наробив, милий?
Затулив увесь білий Світ
собою, тепер по-життю
ходжу вузькою стежкою, щоб
серце було час заспокоїти.
Навіщо ж, ти так натурально
жартував, повірити змусив
у свої сили і запал.
Згадується останнє слово,
а воно невідворотно
звучало, зустріч в наступному
Житті обіцяло,
якби ти знав його значення,
не вимовляв,
як призначення,
як би ненароком,
від злості і люті,
у хвилину душевної слабкості.
Серце з нальоту остудив,
і навіть мене здивував.
Недостатньо нам в Житті
Правди і Терпіння,
рвемо струни серця,
без жалю, наче павутиння.
© Copyright: Беляко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2022
автор: Svitlana_Belyakova