Неминуче дощове майбутнє,
Не помітно на людей чекало.
З піхов поржавілу зброю,
Ніч тягла струною золотою.
Мрії крапель, намочити ноги,
Різали в повітрі парасолі.
Розкидали листя непохитні вежі,
В Запоріжжі дротові мережі
тонуть.
Обірвала радощі сміливо,
Не сміливо на коліна впала.
Знов самотня осінь. Небо розуміло.
Я ж душі самотність відчувала…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=96684
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.10.2008
автор: Аленка Солнышко