Бігла в дитинстві я вітром по полю…
Росою вмивалась і свіжістю трав.
Квіти під сонцем мережили долю,
І мрії у крила їй Всесвіт вплітав.
Полудень стримував біг той шалений,
В самісіньке серце колола стерня…
Вітер зустрічний здавався скаженим,
Як йшла лабіринтом душа навмання.
Тепер не біжу... Я йду своїм полем…
Стежками, де ноги топтали траву,
Де квітла серпанком в юності, доле, -
Заграва твою вигинає брову.
Жнивом колоситься всіяна нива,
Букет різнотрав’я в моєму вінку…
В світанку сріблиться паморозь сива
Вкриває на зиму життєву ріку.
26.11.2022
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: Любов Таборовець