Закрутилося, завертілося
І затихло… німе каяття…
Зажеврілося, розгорілося -
Це миттєві іскринки життя!
Нарешті прорвало небо, Зажурилися й зупинилися,
Яка неземна красота! І зависли думки мої…
В ясного сонця промінні Через зиму та й у весноньку -
Знайшла я свого кота! Почути б в гаях солов’їв!
* * * * * *
Щось із милою не так - Дядько в нас – ще той мастак!
Поглядає скоса! Що не зробить – все не так :
Кажу їй: - Я хлопець чемний, то козу він підкує,
Не скачу у просо! то блохам жити не дає!
* * * * * *
Поїхала на курорт Ой в Херсоні кавуни…
Теща погуляти, Кавуни великі!
Повернулася в село - Обісралися рашисти …
Не впізнала хати! Тепер без’язикі !
* * * * * *
Он кацапи «начудили»… Молодиця, як вода:
Ох, як налякали! То біжить, то хлюпає
Скрізь «підрили» картоплю То голубить, то не хоче,
А ми позбирали! То ногами тупає.
Пізня осінь пряде темряву,
Наче в полі завзятий трудар...
Рядном сірим завісила небо,
Що не видно ні зірок, ні хмар.
В.Ф.- 17. 11. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2022
автор: Веселенька Дачниця