Стежка безкраєм
Мозаїки чи-то
Рівнинно-горбистої
Чи-то лісо-полонинної
Все змішалося, а
Вона скінчиться
Долиною і багаттям
Ти ходиш шкульгаючи
Піхви-тростина-посох
Коли ти встигнув руків'я-
Верхів'я відкрутити?
Кіска - твоя зброя
Останнього шансу
Фляга стала опорою
Розум - додаток до
Форми, моя пісня не
Буде відрізнятися
Буде вислухана, ця
Лагідність з якою не
Виголюю своє горло
Краще не рахувати
Моменти, рухатися
Масою, гладко, за
Спротивом, без
Якого не буває
Роботи, це - наше
Чому ви тут досі?
Як мати за стінкою
Що з дверною рамою
Але без дверей, - Ой
Асоціація - перша любов, -
Боляче, мам, кружляли в коханні
З коханкою, з чужинцями ж приховано
За стінкою, нахилилися обидвоє, -
Я створив сотні ілюзій, і ще жодна поки-
Що мене не підводила, все-ще живемо
Несучи ненависть до викривлення
Дуги, на яку поміщені, відірвані
Болем, біль й згадуємо, - Де ма-ма..
Прокидається бажання гвалтувати
Така довірливість не передбачена
Жодною культурою, ми все повземо
Хочу гвалтувати з дозволу, звісно
Це - катарсис взаємонепорозуміння
Собаки все розуміють, але мовчать
Круговерть ненависті, остаточна
Навала, голий у своїй кімнаті без
Дверей, хтось зайде? Хтось хоче
Кохання? Наука - обманює, такий
Розпач цифр, рахування хаосу
Кохаюся зі своєю відьмою, чутно
Матері за стіною, без-дверною
Вона того й хотіла своєму чаду
Остаточна війна, безсоромні
Хизуються членами не перед
Дзеркалом, а десь поза кімнати
Рідної, остаточні рукостискання
Благословенні прикладеними
Додатньо зверху, незалученими
Ви все-ще повземо, хочу-хочу..
Відкидаю бажання форми, я
Просто - тягну всіх з собою
Усіх, що віталися поколіннями
Хочу гвалтувати, хочу процесу
Обопільно-невинного, мене
Змушують кохатися, і я радий
Що-не-один такий, остаточна
Навала, вони вмирають одиноко
Ми - за любов, що має егоїзм
Сунути, посуваючи-шліфувати
Вони хапаються за решітку
Вакууму, двома руками - за
Себе, хтось, що 'ми' - на
'Себе' виділяє лиш мізинець
Що взагалі не допомагає
Зате з пам'яттю ми шелестимо
Духами наче стягами перемоги
Оксамитового вакууму, що
Пам'ятає кожну піщинку ним
Перероблену у функціональність
Викохуваннь, я вдихаю і моя
Відьма відчуває як вони з
Потойбіччя співають, вкотре
Молодою травою, простоєм для
Посухи, поростями на полотні
Відчуження, змочена іскрою
Й-так-легко липну, масляниста
Подякую жертовності у собі
Комусь не дали вибору? Порожнечі
Під нічого? Ці поняття лиш й
Розвиваються, мерехтіння
Потойбіччя, здіймається
Розквіт у щедрому добробуті
І смерті не існує, точка форми
Врівноважилися, як і рішення
Розпочати сльозами розчинятися
Не розпочинайте трагедію, бо
Ніхто не вмер від удару тяжіння
Вона просто насправді - тонкіша
Усе, приходить протуберанцями
Така руйнівна чистка, менша
Форма - більше навколо, миші
Розрізняють більше дрібниць
Аніж тероподи, - Сумуєш за
Гектором? Так важко знайти
Нативні імпульси перероджених
Ми дещо забули? Бо біль розлуки
Сильніший за осліплення зустріччю
Я пам'ятаю лиця.. Іскра прагне
Забути, зациклююся над парою
Нестабільного хаосу, танцюю
Пульсуючи нічим по усьому
Ось-мо, проткну стабільний
Отвір, комусь сподобається?
Скочуюся вимитою смолою
Разом з камінням і брудом
Ховаючи зі запахом сосновим
Скільки стабільності у пробуджені
Комірки Сонця, прийми свою форму
Розправлену руками, так важливо
Штурхатися-заспокійливо від
Контакту, нікому не було боляче..
Тут поводяться дивно, це - мош
У палаці тирана - театр, всі
Сміються над оманою добробуту
Вкотре, тут все - зміниться, хаосу
Мало світилу у вірування пророкам
Ця ворсинка - впаде прижившися
До нічого, невідповідна потойбіччю
Нестерпна ворожба до контакту
Знайомства чужою пітьмою в очах
Предки в них виблискують за дії
Невинної, змушуєте себе вбивати
Якесь нерозумне висловлювання?
Ось до чого приводите.. Я не
Дивлюся більше на Сонце
Занадто криваво, ось зараз
Штурхнуло потойбіччя в
Мені породженням нової
Вершини, щось стало
Фізичним, пророчу гіганта
А ви так мало піддаєте
Увазі його лагідність
Закриваєтеся випарами
Древніх нахаб, смітник
Ж? І ви нам винні
Вдруге, за тепло
Вам мало роботи?
З-відчуттям-жорстко
Я вилітаю з димаря
Суд допитливістю?
Хтось витягнув
Мої рештки? Тремор!
Мо'-мо'.. Мор, голод
В кінці - голод, комфорт
Важливіший за житницю?
Хтось мусив осушити
Болотисту комірку
Колючою губкою
Пекельною замкнутістю ясел
Відтепер, здрастуй і прощай
Думаєш є не можу повторити?
Це-ж я їх покинула, заспокойся
Все це веде до набору маси
Нестабільної вже під танці
Так мало маєш оклику від
Нечійного спадку, мене не
Існує, як часто я забуваюся?
Разом з усіма, а як згадати
Відчуття? Здається переміщаюся
Продавлюючи крізь себе потойбіччя
Ворожба, мене розривають іскри
Скільки нас? З пам'яттю вода
Водить, - Вкрав, запозичив?
Остаточна форма тонкіша за
Толерантність усього, невже
Так скучаєш по невинності?
Вібруємо у гравітаційному захопленні Сонця
Ми насправді ходимо по зовнішній стороні колодязя
Вкопані у землю, паралельно надбанням, бути рікою
Так заспокійливо, хто-знає-куди віднесе спадок
Спрямувань, чи на північ, чи на південь? Не
Має значення, пороблено ясельними спогадами
Убік, як перша іскра нічого, наробити у ній таких
Крон, вона завжди поряд, вливається у форми
Пливе кучугурами, відзеркалює світло, задаючи
Точку кипіння, це-ж-не ясла уже, ділення не
Впроваджене тиском породження, хто-ж-міг
Уявити іскру життєздатну насправді як ніщо
Серед усього, я розширяюся відповідно твоїм
Осторогам не зникнути у твої точці порожнечі
Що наколихала думку, а що не одна?
Без-спротиву мальовану усіма
Що відчувають потік життя
Наскільки такі умови унікальні?
Мене ведуть, я не знаю як ще
Долати страх, сховатися за собою
Щоб-поспівчувати вічним забуттям
Над роковою долею собі-подібного
Скільки ненависті прихованої
До викривлення у порожнечі
Ай-ай, ми впали, не втримав
Викохуючи на руках свою
Ліру, біль основою - заволоділа
Ай-ай, де ма-ма, я її перекриваю
Так легко, чужим спомином опіки
Із-космос у космос я так багато
Несу-душ, що вхопилися за нашу
Закоханість, щось від его, на
Кінчику мізинчика відстовбурченого
Уверх, до минулого, я суну, я ріка
І моє завдання як верховного жерця
Нове місце під кохання, очевидне
Продовження діл за які полягали
Я вдихаю, а моя відьма відчуває
Реінкарнацію минулого нашептану
Без зухвалості духами із-під виверту
Що ми наробили? Наші зорі у злитті
Скільки відповідності невинності
Не можна змінювати концентрацію
Розподілених хаотичних мас на
Замкнутій площині, скільки попадало..
Ти взагалі слухала.. - Це важко, - Ні
Те, що я говорив поки ти споглядала
Ліриди? - В тебе є виношена..
Замкнутість, пустота серед
Нічого, свідок, прикиданий..
Там - пітьма, концентрована
Енергія, згодом замкнеться..
Я там була, вона не зла
Просто хоче на гору, до
Сприйнятливих форм, раптом
Захоплення першістю впаде
Запамороченням, вивільняючи
Надбанням нічого, повторити!
Танець ворсинок шийних хребців
Та-та-та-нота, а місце - лежить
Поки моїми клітинами струменить
Вічність, я не пам'ятаю себе, зізн..
Невинним кохання відчувається
Зґвалтуванням, саме мене
Розум - уявлення сновиддя
Вартого щоб заснути в ньому
На вік, зайшла вода до хати
Потоками вибуху, чому? - Як?
А ніхто не знає, бо це вигадка
Ти пам'ятаєш як була іскрою?
Непередбачена опікою самота
Я схлюпнулася до желейного
Нічого, така відразлива до
Сліз розуміння нею свого на
Мене відчуження, я - або його
Ділю тиском, або зливаюся
Паралельною відповідно, дякую
За слова німі, виїдають основу
Мені більше не потрібна форма
Витесана перпендикуляром
До перших зоряних ясел, я -
Лава, відповідне захоплення
Першому, хрещена водою
Відчуженості життєдайній
Танок вічності на орбітах
Електронів, я здіймаюся
Ходами короїда, дали ж
Свободу вибору, відьм..
Просто, щоб не підкинути
Під котел когось що заснув
Зимувати, дереву - тепло
Щоб не згнило, усі так
Люблять захоплення
Фактичного переродження
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2022
автор: Enol