Людина звикає до всього
До війни, ударів ракет, розрухи,
Смерті, втрату близьких
І найрідніших,
А до голоду і неволі – ніколи!
Така вже наша анатомія,
Яку витворив і удосконалив Бог,
Творець усього, що оточує нас
І нашу голубу планету,
Де ми господарюємо.
Але як? Це – запитання???
Бо не можемо ніяк жити в мирі.
Вбиваємо один одного, терзаємо
І насолоджуємось муками інших,
Щоб панувати самому.
І стаємо схожі на звірів
Не задумуючись, що творимо зло…
Не зважаючи, що правда
Завжди, завжди перемагає,
А цей рай, що звойований,
Вилазить боком.
Бо про гріх найтяжчий забуваємо…
І думаємо – пронесе…
Але карма – справедлива,
Відплата попереду не підкупна.
27.10.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2022
автор: Василь Дальнич