[youtube]https://youtu.be/wdF4KtSR8rs[/youtube]
[b][color="#0e017d"]
Сто дев'ять років точиться війна.
П'ятсот ночей товчемо сучу зграю.
Звільняємо і села і міста,
І кажуть всі, що Я перемагаю.
Але щось сум бере, та хуком б'є під дих,
Та ще й туга тримає за горлянку.
Віршів думок навіяло сумних.
Як дочекатись кавового ранку?
Осіннім листям падає журба,
На сірі та холодні підвіконня.
Тут затишно, а десь кипить війна.
Тут чисте небо, але там безодня.
Та все минеться, втома пропаде.
Повернеться бадьорість сьогодення.
Сум прожени, та він сумний піде,
Собі шукати іншого натхнення.
Тугу звільни, вона не любить грат,
Хай літає серед хмарин емоцій.
Журба її дивакуватий брат,
Ненавидить яскравий промінь Сонця.
Перегорни сторінки зі світлин,
Усміхнених, веселих добровольців,
Не чути поміж них сумних новин,
Тому що наші хлопці переможці.[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS