Він свою долю спокушав не раз,
Може, тому і смерті не боявся.
Не випадково й на війну зібравсь,
Аби сумлінням потім не карався.
Тепер він тут, де побратими й смерть,
Де кожен крок останнім може стати.
Із ним – «Калаш» – надійний інструмент,
Що здатен ворога не одного дістати.
Згадавсь Афган і… росіянин-друг,
Який закрив його тоді собою…
І сопки голі, й вороги навкруг,
І дим стіною – чорний свідок бою.
Тут інше все… І ворог майже свій…
Розміняно й бійцем десяток шостий.
Несміло скроні стали вже сивіть –
Адже дідусь… Впустив у душу злості:
Як же ви можете, «брати», нас убивать?
Чим перед вами ми заборгували?
Чи не пора систему ту зламать,
Котра цькує, щоб ми ворогували? –
Притис до себе воїн автомат
І сам собі й йому в думках поклявся –
Допоки зброю зможу я тримать,
Вбивать вас буду – у полон не здамся».
Потріскані вуста він прикусив
І дихання на мить спинив ритмічне…
Не так давно загинув… його син –
Ця рана в серці батьковім навічно.
10.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2022
автор: Ганна Верес