Ще Всесвіт землю не поклав в підкову,
Не обпалила лава неба край.
Допоки в сні літав безмежжям гай,
До тебе, зоре, йшов він на розмову.
Товаришкою вибрав у блуканнях,
Бесідницею щирою думок.
Про кожен сумнів і важливий крок
Ти чула найінтимніші зізнання.
.
Мирське життя, багате й метушливе,
Бурхливим морем видалось йому,
Й до пристані, де стрів би тишину,
Прибитися плавцеві неможливо.
Хай полював за ним весь світ недремний--
Належав лиш собі мислитель і поет,
Тож смакував свободу від суєт,
Залишивши шукання всі даремні.
Від благ відмова… ні, незрозуміло.
Не нам про любомудрого судить,
Та дух Григорія Сковороди
Таки піднятись зміг над тлінним тілом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2022
автор: Valentyna_S