Тепло, зіткане зі щирості,
залите подихом осені,
Ходить по краю листопаду,
визирає стадії холоду,
Аби висікти хвилі,
що зимою мічені, -
Бо холод рівносильний
розколу серця.
Від пальців, що завчили напам’ять
всі вигини тіла,
Пальців, що перешіптують
голосні і приголосні грудня,
Пальців світла - вкриваєшся оберемками весни,
Аби не загубитися у мілкості
цього божевілля
І не втратити віру,
коли березень посуне лютого тижні
назавше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2022
автор: Олеся Шевчук