[b][color="#a12306"]Йде землею осінь гойним падолистом,
Одягла калині на гіллЯ намисто.
Ще й обдарувала всі ліси грибами,
А садки в господах щедрими дарами...
І прибрала клумби дивом кольоровим,
Вітерцем гуляє над просторим полем.
Заглядає в вікна прохолодним ранком,
Мов, впусти до хати, відкривай фіранку.
Осінь - з бронзи-злата, всенька вся із дива.
Прибрана - красуня, статна і вродлива.
Носить шаль на плечах, ткану з павутини,
Писана красуня, як модень з вітрини.
А якщо й лякає часом дощопадом,
Почорніє небо над опалим садом.
Та й то - аби вчасно землю напоїти,
І полям не дати від сухот зомліти.
Осінь-господиня йде собі по світу,
Сіє сумування за минулим літом.
Та минеться смуток, коли над лугами
Посипляться хмари першими снігами,[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2022
автор: Любов Іванова