[b]Де ця Людина сили бере?...
Ніби ж не робот, а з крові і плоті…
Шиє, готує, пакує, пече
І забувається тільки в роботі…
Щоб не літали пекучі думки
Як гинуть діти, руйнуються храми…
Як крізь негоду шукає стежки
Вільна душа, що прямує до мами.
Де ця Людина сили бере?...
Сутками ворога б’є безупинно.
Хрест перед Богом свій гідно несе
За рідний край, за дітей, за родИну!
І не важливо там дощ, а чи сніг -
Виродки зроду не були ріднею.
Через віки смертовбивчий їх гріх
Їхніх нащадків змішає з землею.
Де ця Людина сили бере?...
В операційній, в швидкій, під обстрІлом
По часточках все зшиває й веде
Душу за руку у парі із тілом.
Щоб крізь пекельну відразність війни
Вільне життя в смерті з рук виривати
Щоб поверталися дочки й сини
Тільки живими до рідної хати!
Де ця Людина сили бере?...
З полум’я згарищ людей рятувати…
Або хто в полі землю оре,
Не боячись на ріллі підірватись…
Предками нашими в наших серцях
Закарбувалась на всі покоління
Воля в крові у нас, в душах, в думках
Ми проростаєм з міцного коріння.
Сотні і тисячі вірних сердець
Роблять усе без вагань, без спочину.
Щоб зберегти найдорожче що є
Душу, дітей і свою Україну!
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2022
автор: Людмила Лайтер