Настає він після ночі,
Як ти вже розплющив очі
Після сну, коли вже сонце
Заглядає у віконце,
Світлом сповнює хатину,
Кожную її шпарину.
Він немов життя вдихає
В день, який вже наступає,
В день, який без нього зразу
Не настав би в нас ні разу,
Бо ж початком є він в нього,
В дня прийдешнього, нового.
Темну ніч він проганяє,
В світлі сонця розчиняє,
Бо ж пора її минула,
Час вже свій вона відбула,
Бо прийшла пора світанку,
А за ним же – також ранку.
Адже час усе свій має,
Що, коли, де наступає.
Й ранок винятком у цьому,
Хоч і судженні простому
Зовсім, ні, не виступає.
Місце він своє займає
З днем, із вечором, із ніччю,
Поряд з будь-якою річчю,
Що на світі цім існує,
Тим же і його формує.
Вам скажу я на останок:
В нього вносить щось і ранок.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2022
автор: Євген Ковальчук