МарАкас грає знов на парасольці,
Й калюжі сірі ожили від крапель.
І знову в затишок сховатись осінь квапить,
Обіцяним на завтра манить сонцем.
Мінлива ця пора, неначе жінка ,
Бо не в літах, не зріла, тільки стигла .
Послухай, її музика не стихла,
Хіба що барви стишились відтінки.
Тому і не кидається у очі.
Її вогонь ще треба розпізнати,
Не б'є тепер він полум'ям косматим,
Але зігріє, як того захоче .
То жінка- осінь. Зранку дощ сьогодні,
І виграє застужено марАкас.
Їй до лиця потроху і поплакать.
А погляд зловиш- там така безодня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963616
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: Горова Л.