Надвечір травня. В школі тиша.
Порожній клас у сяйві сонця.
Лиш вітер ніжно тюль колише,
Теплінню віючи з віконця.
Знайомі парти, дошка, стіни –
Усе завмерло в дивнім сумі.
Стою у дверях ці хвилини
В тяжкій хвилюючій задумі.
Роки навчання за плечима:
Буденність, втіхи та турботи.
Здолавши путь таку значиму,
Окріпнув труднощі бороти.
У свіжих спогадах – прощання
Із майже рідним колективом
З яким рушав без зволікання
Крізь променисті дні та зливи.
Й сказати хочеться багато
Учителям, вже серцю милим,
Що за нечесно скромну плату
Такий безцінний труд вершили.
Мені ти часто, люба школо,
З душі зганяла млу і хмурість.
А в двору затишку навколо
Плили мої дитинство, юність.
Я тут зустрів сердечних друзів,
Грів чуба й щиро розважався.
В подій незмінно жвавій фузі
Щодня нове щось дізнавався.
В легкім весняному нектарі
Хмелів у трунку слив квітучих
І вперше спив в осіннім чарі
Любов солодку, хай болючу...
Усе скінчив останній дзвоник.
Бреду просторим коридором.
Зустрічні стенди та вазони
Обводжу чіпко тихим зором.
За мить вже вийду на подвір’я,
З рудим фасадом розлучуся.
Та не бринить в мені зневір’я,
Бо певен: ще сюди вернуся.
Іще зберемось цілим класом
В душевній бесіді під каву,
А поки рину разом з часом
Вперед в пору не менш цікаву.
Навчивсь бо я: ступати треба
В життя рішуче та хоробро.
Усьому є свій строк під небом –
Бувай же, школо, на все добре!
[i]V.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: Прозектор