Святого нічого немає – царьок поїдає миршавий,
І світ накриває ворожа, мерзенна пліснява.
Руїнами стане все, та ти, рятівна, залишишся
– остання пігулка в прозорому часу блістері.
Від круга вогненного війн, який запалав й не згасав.
Відведи, збережи, Отче наш, що єси на Небесах.
Їм не згубити тебе, не змордувати, повік не знищити.
Та й нас від свого відректися також не змусити.
У вічності плетиві здатна піднятися вище ти,
Десь понад примарними інших світів спокусами.
Рубай та шинкуй ворогів, мов Валуєвський циркуляр.
Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя.
Постанеш, свята, між різного зброду, лихого, княгинею.
Із променів злота корона тебе вінчатиме.
Та доки існуєш, то ми не здамося й не згинемо.
Не втратимо людяність серед тварин здичавілих.
Незламна моя, підіймайся з підбитих горем колін.
В ім'я славне Отця, Сина, і Святого Духа. Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963477
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Вєра Євгеньєвна