Так багато сумних новин,
Що не знаєш: живеш чи ні?
Відлетів днів прожитих клин,
Не повернеться вже на весні.
За туманами – десь сама
Намагаюсь втекти від себе,
А попереду – ще зима
І над нами – тривожне небо.
Там – розстріляний горизонт,
Десь опалені вщент дерева,
Вже не знаєш, де тил, де фронт
І розбіглись блукальці-нерви.
А крізь сум цієї війни
На бруківку летять каштани
І приходять батьки у сни,
Щоб загоїти наші рани.
Я заходжу в осінній сад –
До останньої краплі крові
Там калина поміж листопад
Віддає свої смутки Покрові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2022
автор: Шостацька Людмила